Супервізія та менторинг для коуча — це два рівнозначно важливі, але водночас дуже різних інструменти. Обидва допомагають отримати зворотній зв’язок і підтримувати себе у найкращій професійній формі. Тим не менш, дуже часто ці поняття плутають, і можливо саме це спричинює непорозуміння та викликає запитання. Тож справедливо зазначити, що поняття менторинг та супервізія можуть мати різні значення в різних спільнотах. Одразу скажу: цей допис орієнтований на коучів, які працюють за стандартами ICF (Міжнародної федерації коучингу). Тепер перейдемо до суті питання.
Що спільного між менторингом і супервізією?
Основна мета менторингу — підвищення професійної кваліфікації. Наприклад, підготовка до сертифікації або підтвердження вже наявного рівня. Метою також може бути покращення проявлення певної компетенції.
Ментор концентрується на тому, як саме коуч демонструє компетенції ICF у своїй роботі.
Добре, я знаю, що ви любите метафори, тому давайте поясню метафорично. Можна порівняти менторинг із «водійським іспитом» у автошколі: ментор сидить поруч із коучем, що «веде машину», й фіксує, чи правильно той дивиться в дзеркала, чи вчасно показує повороти, як дотримується швидкісного режиму, — а потім робить висновок: що було зроблено добре, а над чим ще варто попрацювати.
Супервізор же, в цій метафорі, дивиться не стільки на дії, скільки на внутрішній стан водія: як той почувається за кермом, як на нього впливає дорога, погодні умови, пасажири, чи впевнений він у собі, чи вміє зберігати спокій у різних ситуаціях.
Інакше кажучи, ментор зосереджується на тому що робить коуч, а супервізор — на тому, чому він так робить (або чому не робить).
Ментор — це про факти, супервізор — про взаємозв’язки.
Ментор оцінює об’єктивно, супервізор працює з суб’єктивними аспектами.
Ментор допомагає відточувати техніку, супервізор — розвивати справжню коучингову присутність.
Ментор скаже: «Ти перевищив швидкість».
Супервізор запитає: «Чому ти напружив ногу на педалі газу? Може, ти відчув дискомфорт через реакцію пасажира, і тому поспішив?»
Обидва ці напрямки абсолютно необхідні для того, щоб коуч дотримувався етичних норм, високих стандартів, вмів долати складнощі та підтримував якість своєї роботи на найвищому рівні. Супервізія, зокрема, допомагає розвивати чутливість до процесів, тренувати увагу й робити коучингове мислення по-справжньому природним.
Для чого взагалі потрібна супервізія?
Часто чую від колег, що коучі сприймають супервізію як «щось необов’язкове», адже на відміну від менторингу, вона не є офіційною вимогою для сертифікації в ICF. Менторинг, відповідно до стандартів ICF, обов’язковий для отримання професійної сертифікації: потрібно пройти щонайменше 10 годин менторингу, з яких мінімум 3 — індивідуально.
Супервізія ж, формально, не є обов’язковою й може бути врахована лише як частина безперервного професійного розвитку, наприклад, під час підтвердження рівня PCC.
Але давайте чесно: для чого ми взагалі проходимо сертифікацію?
Щоб розмістити сертифікат у соцмережах?
Щоб показати його близьким?
Щоб самому собі довести, що ти професіонал?
Щоб підвищити свій статус у компанії та претендувати на вищу зарплату?
Щоб мати змогу брати участь у тендерах на проекти й працювати зовнішнім коучем у бізнесі?
Перші три пункти — чудові, ми всі через це проходили. Четвертий — заслуговує на окрему розмову. А ось п’ятий — дуже серйозний.
Ринок коучингу зростає, компанії дедалі частіше шукають зовнішніх коучів, і роблять вони це дуже ретельно: призначають спеціальних людей для попереднього відбору, вимагають об’ємні пакети документів. І за останні кілька років у цих пакетах дедалі частіше з’являється пункт про супервізію. Якщо раніше достатньо було просто поставити «так/ні» у графі «чи проходите ви супервізію», то тепер часто просять надати ПІБ супервізора, його сертифікат і навіть кількість пройдених із ним годин.
Чому одного сертифіката вже недостатньо?
Здавалося б, сертифікат професійного коуча повинен бути достатнім доказом компетенцій. Але компанії хочуть працювати не просто з сертифікованими спеціалістами, а з тими, хто є зрілими, стійкими, психологічно ресурсними професіоналами. А це вже виходить за рамки сухих документів.
Відповіддю на цей запит бізнесу стало оновлення компетенцій ICF у 2020–2021 роках, коли в переліку з’явилася знаменита компетенція з розділу «Основи»: «Втілює коучингове мислення». Вона про те, як коуч живе своїм підходом, як він мислить, як відчуває себе в ролі коуча — й саме тут супервізія стає надзвичайно важливою.
Сподіваюсь, цей допис допоміг трохи розкласти по поличках особливості цих понять. Можливо, ви навіть переглянули своє ставлення до цих методів підтримки. Закінчимо цей допис прекрасним коучинговим запитанням: що з нього забираєш собі на «подумати»?
